Bokmålsordboka
særprege
дієслово
| інфінітив | теперішній | минулий | теперішній доконаний | імператив |
|---|---|---|---|---|
| å særprege | særpreger | særprega | har særprega | særpreg! |
| særpreget | har særpreget | |||
| дієприкметник минулого часу | дієприкметник теперішнього часу | |||
|---|---|---|---|---|
| чоловічий / жіночий рід | середній рід | означена форма | множина | |
| særprega + іменник | særprega + іменник | den/det særprega + іменник | særprega + іменник | særpregende |
| særpreget + іменник | særpreget + іменник | den/det særpregede + іменник | særpregede + іменник | |
| den/det særpregete + іменник | særpregete + іменник | |||
Значення та вживання
Приклад
- det som særpreget henne, var ærlighet og åpenhet
- som adjektiv i perfektum partisipp:
Приклад
- tale en særpreget dialekt;
- en særpreget personlighet