Bokmålsordboka
sturte
дієслово
| інфінітив | теперішній | минулий | теперішній доконаний | імператив |
|---|---|---|---|---|
| å sturte | sturter | sturta | har sturta | sturt! |
| sturtet | har sturtet | |||
| дієприкметник минулого часу | дієприкметник теперішнього часу | |||
|---|---|---|---|---|
| чоловічий / жіночий рід | середній рід | означена форма | множина | |
| sturta + іменник | sturta + іменник | den/det sturta + іменник | sturta + іменник | sturtende |
| sturtet + іменник | sturtet + іменник | den/det sturtede + іменник | sturtede + іменник | |
| den/det sturtete + іменник | sturtete + іменник | |||
Походження
fra lavtysk; samme opprinnelse som styrteЗначення та вживання
falle om, dø brått
Приклад
- kuene sturtet på båsen;
- gå til en sturter