Bokmålsordboka
surre 2
дієслово
| інфінітив | теперішній | минулий | теперішній доконаний | імператив |
|---|---|---|---|---|
| å surre | surrer | surra | har surra | surr! |
| surret | har surret | |||
| дієприкметник минулого часу | дієприкметник теперішнього часу | |||
|---|---|---|---|---|
| чоловічий / жіночий рід | середній рід | означена форма | множина | |
| surra + іменник | surra + іменник | den/det surra + іменник | surra + іменник | surrende |
| surret + іменник | surret + іменник | den/det surrede + іменник | surrede + іменник | |
| den/det surrete + іменник | surrete + іменник | |||
Походження
fra lavtyskЗначення та вживання
- binde fast med tau eller lignende
Приклад
- dekkslasten måtte surres;
- surre noe på biltaket
- binde sammen
Приклад
- pakken var dårlig surret;
- surre en brukket skistav